Фінальний конкурс «Історичний театр»

Перша команда

Після школи ми з друзями звичайно йдемо гуляти. Дмитрик із Сергієм заходили за дівчатами і йшли на улюблену затишну галявинку біля невеликого гаю. Того дня Марині мама доручила набрати землі для кімнатних квітів, і хлопчики вирішили їй допомогти. Але не встиг Дмитрик копнути, як лопата наткнулася на щось тверде. «Якась глиняна паличка,— повідомив він і, уважно придивившись, додав,— напевно, стара, на ній щось видряпане». «Дай подивлюся»,— попросив Сергій. Дмитрик простягнув другу знахідку, але раптом вона вислизнула і впала, розбившись. І в ту ж мить невидима сила підняла нас у повітря і кудись понесла.

«Хлопці, вона, напевне, чарівна?» — злякано скрикнула Ганна. Ми опинилися на площі серед великого натовпу народу. «Де ми?» — поцікавилися ми у людини, що стояла поруч. «У Вавилоні»,— пошепки відповів той. «А що тут відбувається?» — спитали ми. «Судять винного,— ледь чутно відповів незнайомець. — Це мій родич, а я нічим не можу йому допомогти».

Незабаром ошатно одягнена людина вигукнула ім’я худорлявого чоловіка у бідному вбранні — родича нашого сусіда. Похмурі стражники з кийками виштовхали нещасного в центр площі, і, хвилюючись, він почав свою розповідь.

«Навесні в нашому селі ріки затопили всі поля. Вода стояла так довго, що все посіяне зерно загинуло. Як жити бідному селянину, у якого восьмеро дітей? Пішов я до багатого сусіда позичити трохи зерна. Але й це не допомогло. Я тільки втратив двох старших синів. З горя пішов геть з дому.

Ішов довго, аж поки не потрапив на зелений луг, на якому паслися воли. Їхні боки вилискували на сонці, деякі були вкриті красивими попонами, розшитими коштовним камінням. Пастуха поблизу не було, і я не утримався від спокуси украсти одного вола, щоб обміняти його на їжу для моєї бідної родини. Я навіть не здогадувався, що воли належать царю, але раптом з’явилися охоронці, скрутили мені руки і притягли сюди. Змилуйтеся, шановні судді, я не злодій, у мене родина помирає з голоду»,— ледь не плачучи, благав бідняк. Але судді були невблаганні: «Ти — злодій, і будеш покараний за нашим законами».

«От звірі»,— не витримав Дмитрик, із силою стискаючи в руці залишок глиняної палички. Паличка знову хруснула, і в ту ж мить ми опинилися на улюбленій галявинці, так і не довідавшись, який вирок винесли судді бідняку.

Питання для суперників

1. Що за подряпини були нанесені на глиняній паличці? (Клинописний текст)

2. Хто був автором законів, за якими судили бідняка? Який вони винесли вирок? (За законами царя Хаммурапі, людину, що вкрала майно храму чи царя, повинні убити.)

3. Чому бідняк сказав, що, зайнявши в сусіда зерно, він утратив двох синів? (Не повернувши вчасно борг, селянин мав віддати в рабство синів.)

Друга команда

На міському майдані зранку зібралося багато народу: сьогодні тут буде проведений публічний розгляд справ. Готуються виконувати свої обов’язки начальник варти і воїни, одягається в біле вбрання суддя. Тільки-но в гавані розвантажився іноземний корабель, і зацікавлений тим, що відбувається, купець разом з моряками пішов на майдан. У гущавині народу їм зустрілася дивна процесія: гордий, поважний громадянин ішов у супроводі трьох обшарпаних рабів. Один розштовхував своїми плечима юрбу, щоб ті не зачепили пана, другий його обмахував, немов віялом, великим листом пальми, а третій тягнув на собі величезний важкий мішок. Раптом носій спіткнувся, мішок ледь не випав з його рук, і в ту ж хвилину на нещасного обрушився удар батогом і прокльони пана: «Нікчемний раб! Не

можеш донести невеликий мішок, ти вартий лише того, щоб віддати тебе на поживу левам. Ну, нічого, ти ще отримаєш своє, ціпок вже давно по тобі плаче. Сиди тут, і спробуй тільки зрушити з місця».

Коли за паном зімкнулася юрба, купець не витримав і заговорив з нещасним: «За що тебе так не любить хазяїн? Ти, напевне, дуже ледачий?»

— Що ви, я майже не відпочиваю, працюю від сходу до заходу сонця. Але я його раб, тому пан робить зі мною, що захоче. От і зараз він надумав обміняти мене на собаку, говорить, що від нього більше користі. А якщо угоду не укладуть, обіцяв засікти ціпками до смерті. Допоможи мені, незнайомець.

Від цих слів серце в купця стислося. «Я — купець,— вимовив він. — Приїхав сюди з далекої багатої країни зі своїми товарами. Мій корабель стоїть  у  гавані.  Але  дорогою  у  нас  трапилося  нещастя.  Під  час  шторму в морі потонули декілька моряків, так що люди мені потрібні. Але з тобою, боюся, нічого не вийде. Ти ж не знаєш нашої мови і не зможеш виконувати команди капітана».

— Що ви, вельмишановний пане, на батьківщині я був чиновником, знаю кілька мов, умію писати, рахувати.

—  О,  це  удача,—  зрадів  купець. —  Що  ж,  допоможу  тобі  вибратися звідси. Біжимо скоріше на корабель, і, якщо усе вийде і ми благополучно допливемо до моєї країни, клянуся богинею Маат, я дам тобі волю.

Кинувши мішок, раб разом з купцем пустилися навтьоки, до того ж вчасно. Через декілька хвилин повернувся пан, і, не побачивши раба, здійняв лемент: «Вкрали! Мого раба вкрали! Гей, варта, тримай злодія!»

Стражники розбіглися по майдану, але утікачів вже й сліду не було. Щоб утішити знатного пана, суддя звернувся до присутніх на площі: «Тихо всі! Слухайте мене уважно! Я прочитаю вам закони, що зможуть допомогти  цьому  шановному  пану.  Світоч  мудрості,  найперший  цар  наш, вождь, поставлений богами, наказує: якщо будь-хто украде чужого раба, то буде підданий смерті! Як тільки-но хтось із вас побачить швидкого раба  і  негідника,  що  викрав  його,  негайно  повідомте  мені.  Ви  зрозуміли?»

— Так, вельмишановний пане,— покірно захитала головами юрба.

— Ну, так шукайте ж,— грізно промовив суддя.

Майдан миттєво знелюднів, і з узвишшя стало видно на лінії обрію вітрила самотнього чужоземного корабля.

Питання для суперників

1. Де відбувалися події і що за закон зачитав присутнім суддя? (У давньому Вавилоні; один із законів царя Хаммурапі)

2. На якому матеріалі і за допомогою яких символів були записані закони, прочитані суддею? (Закони були написані клинописом на глиняних табличках за допомогою клинців.)

3. З якої країни походив купець? (З Єгипту, тому що він згадує ім’я богині істини Маат.)