1. 2
ЗРОСТАННЯ РОЛІ ІНДІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУВнаслідок репресій багато місцевих організацій Національного конгресу було розгромлено. Чисельність партії скоротилася з 10 млн. чоловік до кількох сотень тисяч. Водночас колоніальна адміністрація, використовуючи суперечності між Великим союзом індусів та Мусульманською лігою, розпалювала індусько-мусульманську ворожнечу. У 1923 р. між індусами і мусульманами були спровоковані зіткнення. Мусульманська ліга намагалася прилучити індусів до мусульманства, індуси, в свою чергу, прагнули нав'язати всьому населенню країни індуїзм. Протиріччя між двома громадами на релігійному грунті відволікали багатьох жителів Індії від політичної боротьби, послаблювали національно-визвольний рух.
Так, «прихильники перемін» вважали доцільним використовувати лише конституційні методи для досягнення державної незалежності. Пізніше вони створили окрему партію, яка вийшла з Конгресу.
«Противники перемін» на чолі з М. Ганді виступали за масовий рух, за опору на народ в національно-визвольній боротьбі. Для того, щоб Національний конгрес був готовий до проведення такої політики, Ганді висунув так звану «конструктивну програму». Серед її положень були: боротьба з алкоголізмом, поєднання деяких ремесел з сільським господарством, аби врятувати індійського селянина та ін.
Третю, або ліву, течію в Конгресі очолили Джавахарлал Неру і С. Ч. Бос. Масова антиколоніальна боротьба, тісні зв'язки з робітництвом і селянством розглядалися членами цього угруповання як найдієвіший засіб досягнення національної незалежності.
В середині 20-х років виникли декілька політичних партій, які декларували у своїх програмах відстоювання інтересів селянства і робітництва, міських низів тощо. Серед них була компартія та всеіндійська робітничо-селянська партія. Однак серйозного впливу вони не мали.
Національний конгрес скликав Всеіндійську конференцію різних партій, на розгляд якої було винесено проект конституції. Цей документ передбачав надання Індії прав домініону, відміну на виборах релігійних курій і введення загального виборчого права. У грудні 1928 р. проект конституції схвалила сесія Національного конгресу. Ліве крило партії виступило проти проекту через підміну в ньому незалежності Індії статусом домініону. Ліві конгресисти почали створювати регіональні ліги незалежності, об'єднуючи їх у Всеіндійську лігу на чолі з
У 1929 р. в Лахорі сесія Національного конгресу прийняла ухвалу про боротьбу за повну незалежність країни.
На початку 1930 р. Ганді опублікував у газеті «Молода Індія» 11 пунктів, в яких висувалися вимоги зниження валютного курсу рупії, запровадження протекціоністських тарифів на імпортні тканини, надання права каботажного плавання виключно індійським судновласникам, відміни соляної монополії, скорочення воєнних асигнувань, зменшення податків, ліквідації департаменту кримінального розслідування та ін. Англійський уряд відмовився виконати ці вимоги.
На знак протесту Національний конгрес організував кампанію громадянської непокори. У березні - квітні 1930 р. у містах і селах Індії відбулися мітинги й демонстрації, пікетування англійських магазинів. На вулицях і майданах публічно спалювали англійські товари, зокрема одяг із англійських тканин. Щоб покласти край цій акції, англійський уряд оголосив Національний конгрес поза законом. Понад 60 тис. учасників руху було заарештовано в тому числі й М. Ганді. Урядові репресії викликали повстання в Пешеварі, Шолапурі, Біхарі та Бенгалії, які були придушені за допомогою військ.
Влітку 1931 р. в Лондоні відбулася конференція представників різних партій, громад та індійської знаті разом з представниками англійського уряду. Національний конгрес репрезентував М. Ганді. На цій конференції англійський уряд намагався знайти союзників серед індійських князів, зберегти протистояння мусульманських та індуських партій, заручитися підтримкою лідерів деяких міст.
Ганді марно намагався об'єднати усіх учасників конференції для захисту національних інтересів. Пославшись на неузгодженість поглядів учасників конференції, англійський уряд заявив про неможливість досягти будь-яких прийнятних для усіх сторін рішень.
У 1935 р. англійський уряд затвердив акт про управління Індією, який в народі отримав назву «рабської конституції». За задумом укладачів, «нова конституція» покликана була зміцнити союз англійських колоністів з індійською аристократією в боротьбі проти національно-визвольного руху народів Індії. Вона викликала чергову хвилю масових протестів і не набрала чинності.
У 1937 р. Національний конгрес взяв участь у виборах до провінційних законодавчих зборів. Він вимагав скасування «рабської конституції», висунувши антиімперіалістичну програму. Це забезпечило перемогу партії на виборах. У семи із одинадцяти провінцій Індії до влади прийшли члени Конгресу, посівши міністерські посади. Вони виступали проти колоніального режиму, проводили заходи, спрямовані на захист громадянських свобод і полегшення становища народу.
У квітні 1937 р. проти «рабської конституції» було організовано загальнонаціональний страйк, в якому взяли участь всі основні політичні партії, а в 1938 р. було проведено об'єднану кампанію протесту проти реорганізації центральної влади на засадах конституції 1935 р.
Упродовж 1937-1939 рр. страйковий рух продовжував наростати. Страйкували залізничники, робітники джутової і бавовнообробної промисловості, котрі вимагали поліпшення економічного становища. Найбільшим був страйк бомбейських робітників 1938 р.
В Об'єднаних провінціях Біхарі, Мадрасі та Пенджабі наростав селянський рух. На першій всеіндійській конференції у м. Лакнау в 1936 р. було створено Всеіндійську селянську спілку, яка опублікувала «хартію селянських прав». Основна вимога цього документа - передача землі селянам, зниження орендної плати і поземельного податку.
У 1939 р. розпочалися селянські виступи в Біхарі. Вимоги незадоволених були сформульовані коротко: «Землю - усім селянам». Селяни поділяли ідеологію Національного конгресу і, зокрема, принципи, які висував Ганді. Політична активізація села, радикалізація настроїв селян об'єктивно посилювали антиколоніальну боротьбу. До цих виступів додавалася боротьба проти залишків середньовіччя у великих князівських володіннях Майсур, Кашмір, Барода та дрібних князівствах Раджпутану й Центральної Індії. Селяни, яких підтримував Національний конгрес, вимагали створення законодавчих органів, гарантій громадянських свобод, поліпшення економічного становища. По всій країні пройшло кілька кампаній солідарності. Тільки жорстоким терором колонізаторам вдалося дещо нейтралізувати цю боротьбу.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1. У чому заслуги М. Ґанді перед Індією?
VI. ПІДСУМКИ УРОКУ
Узагальнити відповіді учнів і підвести підсумки уроку.
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати параграф підручника.
2. Відповісти письмово на запитання: «Чи можливе застосування ненасильницьких методів боротьби в сучасному світі?».
3. Підготувати повідомлення про М. Кемаля (Ататюрка).
1. 2