Мідна доба, енеоліт, халколіт (від лат. aeneus — мідний і грец. λίθος — камінь) — назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в зв'язку з появою й поширенням у той час виробів із міді. Мідні знаряддя вживалися поряд з кам'яними, які переважали. Найдавніші мідні предмети й шматки руди виявлені у ранньоземлеробних поселеннях Передньої Азії (8–5 тисяч років до н.е.). У 4-3 тисячоліттях до Різдва Христового мідні й бронзові знаряддя стали витісняти кам'яні на Стародавньому Сході з 4 тисячоліття до н.е., в Європі — з 3 тисячоліття до н.е. На території України мідний вік датується 4-3 тисячоліттям до н.е. Вищий, порівняно з неолітом, етап розвитку продуктивних сил і виробничих відносин первісного суспільства. Період дальшого удосконалення відтворюючих форм господарства (землеробство, скотарство). Накопичення продукту, зростання суспільних багатств стимулювало міжплемінний обмін. Енеоліт — період консолідації суспільної організації племен, розквіту патріархату, формування великих, спільних за походженням, об'єднань. На території України за часів енеоліту жили племена — носії трипільської, ямної культури тощо.