УРОК № 42
Тема. Партії та політична боротьба в Західній Україні.
Основні дати: 1920 р.— створення Української військової організації; 1925 р.— утворення Українського національно-демократичного об'єднання; травень 1926 р.— державний переворот Ю. Пілсудського; січень 1929 р.— створення Організації українських націоналістів; 1930 р.— «пацифікація» західноукраїнських земель; 1934 р.— вбивство членами ОУН Б. Перацького; травень 1938 р.— вбивство чекістами у Роттердамі лідера ОУН Є. Коновальця.
I. Організаційний момент
III. Вивчення нового матеріалу
1. Політичні партії та організації Західної України.
IV. Закріплення нових знань і вмінь учнів
V. Підсумки уроку
VI. Домашнє завдання
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
Опитування.
Здійснюється перевірка домашнього завдання за запитаннями і завданнями підручника.
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Політичні партії і організації Західної України.
Бесіда.
З допомогою карти [1, с. 16] відповісти на ряд запитань.
Польща не була тоталітарною державою, політичні партії не заборонялися, якщо їхня діяльність не суперечила законам. Наймасовішим і найвпливовішим було Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО), утворене в 1925 р. Його лідерами були Д. Левицький, С. Баран, В. Мудрий. УНДО дотримувалося поміркованої позиції, виступало за самостійність України без застосування терористичних методів. Це була партія інтелектуальної еліти краю.
— Як, по-вашому, ставилася західноукраїнська громадськість до українізації, політики непу в СРСР 20-х рр.? (Позитивно — і до українізації, і до непу.)
УНДО навіть припускало можливість у майбутньому возз'єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною. Тобто у 20-ті рр. серед українців краю поширювалися прорадянські настрої і погляди.
— І раптом у 30-ті рр., навпаки, зростають антирадянські настрої. Чому? (Внаслідок відмови на Великій Україні від українізації, згортання непу, насильницької колективізації, голодомору, масових репресій.)
— Чому відбулася зміна назви?
Лідерами КПЗУ були Й. Крілик, Р. Кузьма. Програма партії передбачала боротьбу проти соціальних і національних утисків, об'єднання Західної України з Радянською Україною. Під тиском Комінтерну КПЗУ змушена була увійти до складу Компартії Польщі на правах широкої автономії.
Оскільки в Польщі комуністична діяльність була заборонена, КПЗУ працювала у підпіллі. Легальним прикриттям її діяльності стало Українське селянсько-робітниче об'єднання (Сельроб).
Після того як ЦК КПЗУ виступив на захист знятого з посади наркома освіти України «українізатора» О. Шумського, у відповідь Л. Каганович звинуватив частину керівництва КПЗУ у зраді, верхівку
ЦК було викликано до УСРР, заарештовано й знищено за сфабрикованими звинуваченнями. У 1938 р. за прямою вказівкою Й. Сталіна Комінтерн взагалі розпустив Компартію Польщі і, отже, її складову частину КПЗУ.
У травні 1926 р. маршал Ю. Пілсудський очолив і здійснив державний переворот, який привів до встановлення у Польщі авторитарного режиму. Серед українців виникли сподівання на зміну політики польського уряду в бік її лібералізації, тим паче що пілсудчики трубили про нову «федералістську» концепцію свого кумира, за якою Польща мала утворити федерацію з Україною та Білорусією шляхом відокремлення двох останніх від СРСР. При цьому Західна Україна залишалась у складі Речі Посполитої, а галицькі українці, не змінюючи своєї національної приналежності, повинні були стати свідомими громадянами і патріотами Польщі. Але навіть такий ідеалізований і нереальний викрут не влаштовував польських націоналістів, і, зрештою, ставлення до українців не змінилося, а згодом і взагалі переросло у пряму ворожнечу.
Підстав для цього не бракувало. Так, від 1923 р. було заборонено вживати слова «українець» і «український», більшість українських шкіл перетворилася на двомовні (так звані «утраквістичні») з переважанням «державної» мови, тобто польської.
Запитання.
1. Які обставини сприяли зміцненню авторитаризму в Польщі?
(Слабкість польської держави, прихід у сусідній Німеччині до влади нацистів.)
2. Чи відрізнявся політичний режим у Польщі та СРСР 30-х рр.?
У зовсім непростій ситуації керівництво УНДО обрало нову тактику щодо офіційної влади, а саме — висунуло вимогу територіальної автономії для Західної України, розглядаючи її як основу для нормалізації польсько-українських відносин.
Незважаючи на постійне коливання офіційного курсу польського уряду в українському питанні, суть його залишалася незмінною і підступною — асиміляція українського населення.
Учням пропонуються для розміркування такі факти:
1) влітку 1930 р. посилилися виступи протесту селян, їх кульмінацією стало Ліське повстання в червні — липні 1932 р., в якому взяли участь понад ЗО тис. чоловік;
2) якщо 1922 р. в Західній Україні відбулося лише 59 страйків, то на початку 20-х рр. — понад тисячу.
— Чим були викликані ці рухи? (Політикою колонізації, асиміляцією, економічною кризою.)
Польський уряд удався до жорстоких репресій. Під гаслом боротьби з «українськими терористами» було розпочато кампанію масової пацифікації («умиротворення»). «Умиротворення» вилилося у нещадне приборкання, у погроми майже 800 сіл, 1739 чоловік було заарештовано. Закривалися українські громади й читальні, майно непокірних конфісковувалося, лідерів українського руху кидали за ґрати.
Проміжний підсумок.
Через протести українців до Лігі Націй «пацифікація» викликала міжнародний скандал і на довгий час загострила відносини між українцями і поляками.
Поступово дедалі рішучіше у політичному житті Західної України заявляв про себе український націоналізм.
2. Український націоналізм.
а) Причини активізації у 30-ті рр.
Причинами його активізації були розчарування в легальних методах боротьби, політика пацифікації. Крім того, політично активні українці втрачали віру у традиційні цінності західної демократії й надію на допомогу західних країн. Зростали нетерпіння, схильність до крайніх, екстремістських методів боротьби. Продовжувався пошук нових ідеологічних орієнтирів для об'єднання всіх національних сил довкола ідеї незалежності українських земель.
За таких настроїв і обставин 1920 р. у Празі невелика група офіцерів заснувала Українську військову організацію (УВО), що прагнула вести військову боротьбу проти польської окупації. Лідером УВО було обрано полковника Січових стрільців Є. Коновальця.
Повідомлення учня.
Заслуховується коротке повідомлення учня про Є. Коновальця.
У 1929 р. представники УВО та інших організацій засновують у Відні Організацію українських націоналістів (ОУН). Напередодні Другої світової війни вона нараховувала у своїх лавах 20 тис. чоловік.
Учитель наголошує, що ОУН виникла у складний період. Європа ставала червоно-коричневою. Свого природного союзника у боротьбі з державами-окупантами — Польщею, Румунією, Чехословаччиною, СРСР українські націоналісти бачили в німецьких націоналістах. Історики В. Семененко і Л. Радченко з цього приводу зазначають: «Форму тоталітарної організації ОУН визнала за оптимальну через глибоке розчарування ефективністю демократичних методів визвольної боротьби, а також бачачи конкретні успіхи у боротьбі за владу більшовиків і німецьких нацистів та італійських фашистів, що діяли силовими методами...»
б) Ідеологія інтегрального націоналізму.
Ідеологією ОУН тривалий час був український інтегральний націоналізм, головним ідеологом якого виступав Д. Донцов.
Повідомлення учня.
Заслуховується коротке повідомлення учня про Д. Донцова.
Д. Донцов вважав, що «демократична м'якотілість» старшого покоління духовних лідерів (І. Франка, М. Грушевського, В. Вин- ниченка) була причиною національної поразки. Він твердив, що нація — це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави. Кредо інтегральних (тобто радикальних) націоналістів полягало у формулі: один абсолют — нація, один категоричний імператив — її воля до життя.
Робота з історичним документом.
Учні опрацьовують самостійно документ № 92 «Із відозви президії І Конгресу ОУН про цілі і завдання націоналістичного руху. З лютого 1929 р.» [22, с. 141—143]. Клас усвідомлює, що на переконання членів ОУН, Україна повинна була стати етнократичною державою з верховним провідником на чолі. Українські націоналісти 30-х рр. не бачили жодних можливостей для існування у суспільстві політичних партій, окрім хіба власної.
При наявності часу одному-двом учням пропонується висловити свої враження від праць Д. Донцова, запропонованих на минулому уроці.
в) Практична діяльність ОУН.
Основним видом діяльності ОУН був політичний терор проти представників польської влади. На початку 30-х рр., крім сотень актів саботажу та десятків випадків «експропріації» державних фондів, члени ОУН організували понад 60 замахів і вбивств.
1934 р. членами ОУН був убитий міністр внутрішніх справ Польщі Б. Перацький, який відповідав за кампанію пацифікації. Цей теракт викликав широкомасштабні заходи польської влади проти ОУН, внаслідок чого було заарештовано весь крайовий провід ОУН (С. Бандеру, М. Лебедя, Я. Стецька, Р. Шухевича та інших).
IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1. Що таке пацифікація, режим «санації», інтегральний націоналізм?
Загострення відносин між українцями і поляками привело до виникнення українського націоналізму. В ОУН стався розкол на два крила: помірковане (до нього належали представники старшого покоління: Коновалець, Сціборський, Сушко. Вони вважали за необхідне домагатися перемоги при підтримці Німеччини) і революційне (радикальне, яке утворило молоде покоління: Бандера, Лебедь, Стецько, які наполягали на терорі як найефективнішому з методів боротьби).
У травні 1938 р. у Роттердамі чекістами було вбито Є. Коновальця. ОУН у цей тяжкий період залишилася без керівництва.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати конспект і текст підручника.
Тема. Партії та політична боротьба в Західній Україні.
Основні дати: 1920 р.— створення Української військової організації; 1925 р.— утворення Українського національно-демократичного об'єднання; травень 1926 р.— державний переворот Ю. Пілсудського; січень 1929 р.— створення Організації українських націоналістів; 1930 р.— «пацифікація» західноукраїнських земель; 1934 р.— вбивство членами ОУН Б. Перацького; травень 1938 р.— вбивство чекістами у Роттердамі лідера ОУН Є. Коновальця.
I. Організаційний момент
III. Вивчення нового матеріалу
1. Політичні партії та організації Західної України.
IV. Закріплення нових знань і вмінь учнів
V. Підсумки уроку
VI. Домашнє завдання
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
Опитування.
Здійснюється перевірка домашнього завдання за запитаннями і завданнями підручника.
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Політичні партії і організації Західної України.
Бесіда.
З допомогою карти [1, с. 16] відповісти на ряд запитань.
Польща не була тоталітарною державою, політичні партії не заборонялися, якщо їхня діяльність не суперечила законам. Наймасовішим і найвпливовішим було Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО), утворене в 1925 р. Його лідерами були Д. Левицький, С. Баран, В. Мудрий. УНДО дотримувалося поміркованої позиції, виступало за самостійність України без застосування терористичних методів. Це була партія інтелектуальної еліти краю.
— Як, по-вашому, ставилася західноукраїнська громадськість до українізації, політики непу в СРСР 20-х рр.? (Позитивно — і до українізації, і до непу.)
УНДО навіть припускало можливість у майбутньому возз'єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною. Тобто у 20-ті рр. серед українців краю поширювалися прорадянські настрої і погляди.
— І раптом у 30-ті рр., навпаки, зростають антирадянські настрої. Чому? (Внаслідок відмови на Великій Україні від українізації, згортання непу, насильницької колективізації, голодомору, масових репресій.)
— Чому відбулася зміна назви?
Лідерами КПЗУ були Й. Крілик, Р. Кузьма. Програма партії передбачала боротьбу проти соціальних і національних утисків, об'єднання Західної України з Радянською Україною. Під тиском Комінтерну КПЗУ змушена була увійти до складу Компартії Польщі на правах широкої автономії.
Оскільки в Польщі комуністична діяльність була заборонена, КПЗУ працювала у підпіллі. Легальним прикриттям її діяльності стало Українське селянсько-робітниче об'єднання (Сельроб).
Після того як ЦК КПЗУ виступив на захист знятого з посади наркома освіти України «українізатора» О. Шумського, у відповідь Л. Каганович звинуватив частину керівництва КПЗУ у зраді, верхівку
ЦК було викликано до УСРР, заарештовано й знищено за сфабрикованими звинуваченнями. У 1938 р. за прямою вказівкою Й. Сталіна Комінтерн взагалі розпустив Компартію Польщі і, отже, її складову частину КПЗУ.
У травні 1926 р. маршал Ю. Пілсудський очолив і здійснив державний переворот, який привів до встановлення у Польщі авторитарного режиму. Серед українців виникли сподівання на зміну політики польського уряду в бік її лібералізації, тим паче що пілсудчики трубили про нову «федералістську» концепцію свого кумира, за якою Польща мала утворити федерацію з Україною та Білорусією шляхом відокремлення двох останніх від СРСР. При цьому Західна Україна залишалась у складі Речі Посполитої, а галицькі українці, не змінюючи своєї національної приналежності, повинні були стати свідомими громадянами і патріотами Польщі. Але навіть такий ідеалізований і нереальний викрут не влаштовував польських націоналістів, і, зрештою, ставлення до українців не змінилося, а згодом і взагалі переросло у пряму ворожнечу.
Підстав для цього не бракувало. Так, від 1923 р. було заборонено вживати слова «українець» і «український», більшість українських шкіл перетворилася на двомовні (так звані «утраквістичні») з переважанням «державної» мови, тобто польської.
Запитання.
1. Які обставини сприяли зміцненню авторитаризму в Польщі?
(Слабкість польської держави, прихід у сусідній Німеччині до влади нацистів.)
2. Чи відрізнявся політичний режим у Польщі та СРСР 30-х рр.?
У зовсім непростій ситуації керівництво УНДО обрало нову тактику щодо офіційної влади, а саме — висунуло вимогу територіальної автономії для Західної України, розглядаючи її як основу для нормалізації польсько-українських відносин.
Незважаючи на постійне коливання офіційного курсу польського уряду в українському питанні, суть його залишалася незмінною і підступною — асиміляція українського населення.
Учням пропонуються для розміркування такі факти:
1) влітку 1930 р. посилилися виступи протесту селян, їх кульмінацією стало Ліське повстання в червні — липні 1932 р., в якому взяли участь понад ЗО тис. чоловік;
2) якщо 1922 р. в Західній Україні відбулося лише 59 страйків, то на початку 20-х рр. — понад тисячу.
— Чим були викликані ці рухи? (Політикою колонізації, асиміляцією, економічною кризою.)
Польський уряд удався до жорстоких репресій. Під гаслом боротьби з «українськими терористами» було розпочато кампанію масової пацифікації («умиротворення»). «Умиротворення» вилилося у нещадне приборкання, у погроми майже 800 сіл, 1739 чоловік було заарештовано. Закривалися українські громади й читальні, майно непокірних конфісковувалося, лідерів українського руху кидали за ґрати.
Проміжний підсумок.
Через протести українців до Лігі Націй «пацифікація» викликала міжнародний скандал і на довгий час загострила відносини між українцями і поляками.
Поступово дедалі рішучіше у політичному житті Західної України заявляв про себе український націоналізм.
2. Український націоналізм.
а) Причини активізації у 30-ті рр.
Причинами його активізації були розчарування в легальних методах боротьби, політика пацифікації. Крім того, політично активні українці втрачали віру у традиційні цінності західної демократії й надію на допомогу західних країн. Зростали нетерпіння, схильність до крайніх, екстремістських методів боротьби. Продовжувався пошук нових ідеологічних орієнтирів для об'єднання всіх національних сил довкола ідеї незалежності українських земель.
За таких настроїв і обставин 1920 р. у Празі невелика група офіцерів заснувала Українську військову організацію (УВО), що прагнула вести військову боротьбу проти польської окупації. Лідером УВО було обрано полковника Січових стрільців Є. Коновальця.
Повідомлення учня.
Заслуховується коротке повідомлення учня про Є. Коновальця.
У 1929 р. представники УВО та інших організацій засновують у Відні Організацію українських націоналістів (ОУН). Напередодні Другої світової війни вона нараховувала у своїх лавах 20 тис. чоловік.
Учитель наголошує, що ОУН виникла у складний період. Європа ставала червоно-коричневою. Свого природного союзника у боротьбі з державами-окупантами — Польщею, Румунією, Чехословаччиною, СРСР українські націоналісти бачили в німецьких націоналістах. Історики В. Семененко і Л. Радченко з цього приводу зазначають: «Форму тоталітарної організації ОУН визнала за оптимальну через глибоке розчарування ефективністю демократичних методів визвольної боротьби, а також бачачи конкретні успіхи у боротьбі за владу більшовиків і німецьких нацистів та італійських фашистів, що діяли силовими методами...»
б) Ідеологія інтегрального націоналізму.
Ідеологією ОУН тривалий час був український інтегральний націоналізм, головним ідеологом якого виступав Д. Донцов.
Повідомлення учня.
Заслуховується коротке повідомлення учня про Д. Донцова.
Д. Донцов вважав, що «демократична м'якотілість» старшого покоління духовних лідерів (І. Франка, М. Грушевського, В. Вин- ниченка) була причиною національної поразки. Він твердив, що нація — це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави. Кредо інтегральних (тобто радикальних) націоналістів полягало у формулі: один абсолют — нація, один категоричний імператив — її воля до життя.
Робота з історичним документом.
Учні опрацьовують самостійно документ № 92 «Із відозви президії І Конгресу ОУН про цілі і завдання націоналістичного руху. З лютого 1929 р.» [22, с. 141—143]. Клас усвідомлює, що на переконання членів ОУН, Україна повинна була стати етнократичною державою з верховним провідником на чолі. Українські націоналісти 30-х рр. не бачили жодних можливостей для існування у суспільстві політичних партій, окрім хіба власної.
При наявності часу одному-двом учням пропонується висловити свої враження від праць Д. Донцова, запропонованих на минулому уроці.
в) Практична діяльність ОУН.
Основним видом діяльності ОУН був політичний терор проти представників польської влади. На початку 30-х рр., крім сотень актів саботажу та десятків випадків «експропріації» державних фондів, члени ОУН організували понад 60 замахів і вбивств.
1934 р. членами ОУН був убитий міністр внутрішніх справ Польщі Б. Перацький, який відповідав за кампанію пацифікації. Цей теракт викликав широкомасштабні заходи польської влади проти ОУН, внаслідок чого було заарештовано весь крайовий провід ОУН (С. Бандеру, М. Лебедя, Я. Стецька, Р. Шухевича та інших).
IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1. Що таке пацифікація, режим «санації», інтегральний націоналізм?
Загострення відносин між українцями і поляками привело до виникнення українського націоналізму. В ОУН стався розкол на два крила: помірковане (до нього належали представники старшого покоління: Коновалець, Сціборський, Сушко. Вони вважали за необхідне домагатися перемоги при підтримці Німеччини) і революційне (радикальне, яке утворило молоде покоління: Бандера, Лебедь, Стецько, які наполягали на терорі як найефективнішому з методів боротьби).
У травні 1938 р. у Роттердамі чекістами було вбито Є. Коновальця. ОУН у цей тяжкий період залишилася без керівництва.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати конспект і текст підручника.